РУС | УКР | ENG
Родина Терещенків

 Федір Терещенко (1832-1894) вів своє походження від старшини лохвицького козацького полку. Його батько, Артемій Якович Терещенко (1793-1877), склав свій первісний статок на торгуванні хлібом і постачанні лісу, а накопичений капітал вигідно вклав у розвиткову бурякоцукрову промисловість. До своєї діяльности він залучив і синів – Миколу, Федора, Семена. Проживаючи в Глухові (Чернігівщина), Терещенки розширювали свої володіння, стали щонайбільшими землевласниками, посідачами мільйонного статку, що приділяли постійну увагу  доброчинності. Маштаби їхньої діяльности переросли розміри невеликого українського містечка, і 1870 року батько й сини з сім'ями переїздять спочатку до Москви, а 1874-го до Києва (тільки Семен із сім'єю залишається в Курській губернії).

   Фёдор Артемьевич Терещенко (1834-1898)   

      Від 1870 року Артемій Терещенко фактично відійшов від активних справ, передоручивши їх синам, котрі організували «Товариство цукроварень і рафінарень братів Терещенків».

      За великі заслуги Терещенків 1870 року підносить у спадкове дворянство імператор Олександр II. Девіз їхнього родового герба – «Поривання до громадських справ» - відбивав не тільки успішну підприємницьку діяльність, а й доброчинність, на яку родина виділяла величезні гроші.

      Як батько й старший брат Микола, Федір Терещенко постійно провадив активну громадську діяльність, проживаючи в Глухові, Москві, Києві. Він не тільки вкладав великі кошти в розширення власности, вдосконалення виробництва, а й постійно вносив пожертви на будівництво храмів, доброустрій міст, боговгодні справи – допомогу незаможним, хворим й убогим.

      Як приклад можна назвати створення Рубежівської колонії для малолітніх злочинців, 2-ї Київської гімназії. В Києві тільки на Подолі за гроші від опікунства Ф.Терещенка було влаштовано нічліжний дім, пологовий притулок, побудовано лікарню для чорноробів. 1883 року Федора Артемовича обирають гласним Міської думи, від 1888 року він перебуває в ініціативній групі прихильників старовини та мистецтв з управління Міського музею, а 1894-го – за кілька днів до смерти – пожертвував на будівництво споруди музею 25 тис. карбованців.

      Колекціонуванням Терещенки почали захоплюватися ще в Глухові. В родині був такий міцний зв'язок, що, незважаючи на певне суперництво в бізнесі й придбанні художніх цінностей, всі основні питання вирішували гуртом. Зараз буває складно визначити, хто першим купив той чи інший твір, оскільки роботи часто переходили в особисті збірки всередині родини.

      Федір Терещенко захоплювався колекціонуванням майже чверть сторіччя, був знайомим з багатьма художниками, відвідував їхні майстерні, листувався з ними. В його колекції з'являлося немало творів дуже високого художнього рівня. Відомий його портрет, що його написав І.Крамськой. На жаль, портрет цей втрачено в роки війни. Але саме завдяки Федорові Артемовичу в музеї зберігають один з найліпших творів І.Крамського «Селянин з вуздечкою. Мина Мойсеєв» (1883).

      «Є в мене один етюд російського мужичка великий, в тому вигляді, як вони обгорорюють свої сільські справи. Мій мужичок веселий», - писав художник Федорові Терещенкові, пропонуючи свою роботу. Зі спогадів сина художника, відомий збирач, засновник російської національної художньої ґалерії П.М.Третяков був «дуже невдоволений, що ця річ вислизнула від нього».

      Картину демонстрували на 11-й виставці Товариства пересувників, з якою Ф.Терещенко придбав ще один  відомий твір іншого художника М.Ярошенка «Курсистка» (1883).

      Перелік колекції Ф.Терещенка відсутній, хоч відомо, що робіт було багато. Достоту встановлено, що з наявних нині в музеї відомих творів йому належали «Споглядач» (1876), «Дівчина з кицькою» (1882) І.Крамського, «Шпигун» В.Верещагина, визначні пейзажі: «Дорога в полі" (1869) М.Клодта, «Занедбаний парк в Марієнбурзі» (1878) Ю.Клевера, «Підгір'я Казбеку» (1891) О.Кисельова, «Зима в лісі (Іній)» (1877), «Заповідник. Сосновий бір» (1881), «Сутінки» (1874), «Лісовий струмок» (1874) І.Шишкина; «Ранній сніг. Бехове» (1891) В.Поленова; «Ніч на Дону» (1882) А.Куїнджі, картини В.Перова «Юродивий, (1875,1879), «Напередодні дівич-вечора» (1870), В.Маковського «Ярмарок в Україні» (1882) і «Дівич-вечір» (1882); К.Лемоха «Дівчинка з кішкою»; А.Харламова «Італійський хлопчик з книгою» (1877), ефектне полотно П.Сведомського «Поховані в квітах» (1886), «Микола Мирлікійський звільняє від смертної кари трьох невинно засуджених» (1890), «Поприщин» (1882) І.Репина.

      Придбаваючи картини, збирач виходив не тільки з бажання прикрасити інтер'єри свого будинку (маючи на увазі розміри полотен, тематику). На збережених фотографіях можна впізнати деякі роботи, розміщені в парадних кімнатах, але це невеликі картини. Решта, мабуть, перебували в ґалерії, яку колекціонер бачив надалі як загальноприступну.

      Ще за його життя в пресі повідомляли, що «зібрання картин Ф.А.Терещенка відкрито для публіки від 21 лютого до 1 квітня щосуботи від 1 до 4 години по півдні, вхід з двору». Фактично ж ґалерія була відчинена значно довший час, і є відомості, що в окремі дні її відвідало до 1000 осіб. Колекціонер орієнтувався і на наявні пріоритети в сучасному йому мистецтві, прислуховувався до порад і рекомендацій художників, думкам яких довіряв.

      Федір Терещенко зміг встати на шлях перетворення особистої збірки в загальноприступне. Це заоохочував П.Третяков, який писав Репину: «...Є сильні конкуренти – панство Терещенків (я, а втім, радий тепер, коли щось їм дістається: мені здається, вони підуть моїм слідом)».

      Зараз можна тільки припускати, як розвивалися б події в цьому напрямку, якби Федір Артемович прожив довше. Але 15 червня 1894 року він помер. В поховальній процесії брав участь увесь Київ, почесним громадянином якого Федір став навіть раніше за свого відомогоо брата Миколи. Федір Терещенко був  1892 року чинним штатським радником, мав багато вітчизняних та іноземних орденів, зокрема французького Почесного легіону. Його поховали в Глухові, в Анастасіївському соборі, спорудженому за гроші родини Терещенків.

      З удовою, Надією Володимирівною,  і дітьми Федора Артемовича проживає його племінниця Ольга Миколівна Терещенко, незважаючи на те, що володіла будинком № 13 на цій же вулиці.

      Як видно, тільки вона в будинку свого дядька продовжувала досить серйозно захоплюватися збиранням творів мистецтва. Точних даних про колекцію Ольги Терещенко майже немає, але в коло її інтересів, окрім малярства, входили порцеляна, скло. Доля цієї збірки невідома. О.М.Терещенко покинула Київ разом із Н.В.Терещенко 1918 року, виїхавши до Англії.

      У дітей Ф.Терещенка не було захоплености й пристрасти батька у придбанні й системному колекціонуванні творів мистецтва. Син, Федір Федорович, вчився на механічному відділенні Київського політехнічного інституту, але не закінчив його. Він захопився авіацією: отримав диплом на звання пілота-авіатора, брав участь у будівництві аеропланів системи «Фарман», «Моран Сольньє», конструював свої літальні апарати, запатентував низку винаходів.

      Молодша донька, Наталя Федорівна, засвоїла фах акушерки, була в заміжжі з графом С.Уваровим. Старша, Надія Федорівна – вийшла заміж за В.В.Короб'їна-Муравйова-Апостола, що був у той час генеральним консулом в Будапешті. Так, Терещенки породичалися з ще одним відомим українським родом, що походив від гетьмана Данила Апостола. У Муравйових-Апостолів було троє синів: Вадим (1907-1998), Андрій (1913-2001), Олексій (1914-2000). Двоє молодших, починаючи з 1984 року, часто бували в Києві і завжди приходили в будинок своїх предків, з великою повагою і теплотою ставилися до музею, його працівників.

 

Анонс
Виставки
© Київський музей російського мистецтва. Всі права ЗАХИЩЕНІ