РУС | УКР | ENG
Історія будинку

     З моменту свого заснування Київський музей російського мистецтва розташовувався в центральній частині міста, в особняку на вулиці Терещенківській, 9.

      Будівництво цього будинку було пов'язане із загальним забудовуванням нового району на пустці перед будівлею Університету. Архітектор В.І.Беретті, за проєктом якого зводили корпус університету, вважав за необхідне вирішити загальне містобудівне завдання комплексно, будувати кам'яні будинки в єдиній в'язці – як заведено в столичних містах, про що вже 1838 року повідомив київській міській владі.
            Для проєктування будівлі запросили відомого київського архітектора В.М.Ніколаєва (1847-1911). Закінчивши Академію мистецтв в Петербурзі, майже 40 років своєї діяльности як архітектора Ніколаєв пов'язав з Києвом, де багато житлових будинків, громадських будівель споруджено за його проєктами.

       Будинок до 1878 року вже було зведено, а 1880-го його власниця, М.Чаплинська, продала ділянку землі з особняком та іншими будівлями в подвір'ї колегійному радникові Ф.А.Терещенкові.

      1881 року Терещенко звертається до академика архітектури А.Л.Гуна (Санкт-Петербург) і замовляє ескізний проєкт перебудови придбаної будівлі, оформлення її внутрішньої оздоби.

Чертеж фасада дома Ф.А. Терещенко. А.Л. Гун. 1881.

      В 1882-1884 роки було виконано будівельні роботи, в яких брали участь петербурзькі підрядники, спеціалісти меблевої фірми Мельцера, скульптори Шварц, Ботта, художник Сидиков. Керував будівництвом автор первісного проєкту В.М.Ніколаєв.

      В закінченому вигляді будівля набула асиметричного вигляду  – через те, що було збережено ліву частину особняку, зведеного за початковим проєктом. Третій поверх існує тільки з двору, а по головному фасаду завдяки йому збільшили висоту парадних зал другого поверху. Новий центральний вхід висунуто на поміст і прикрашено кариатидами. Вікна другого поверху виділено пілястрами і верхніми тахлями із сюжетами на мітологічні теми, карниз великого винесення оздоблено медальйонами й лев'ячими маскаронами, міжповерховий пояс оформлено рельєфом – меандром. Фасад витримано в формах «неогрек».

   Внутрішній простір вирішено в поєднанні урочистости анфілади парадних зал і домашнього затишку досить скромних житлових приміщень. Інтер'єри будуару, диванної, вітальні, кабінету, курильної кімнати, їдальні, що їх оформлено ліпним і кольоровим декором, прикрашено різьбою, представляють вдалу стилізацію основних архітектурних стилів.

      В цей же час виникла ідея додаткової прибудови до будівлі, що містить спеціяльне приміщення для картинної ґалерії й зимового саду. Планування цих приміщень виконав В.Ніколаєв.

      Необхідність спорудження спеціяльного приміщення для художніх творів свідчить не тільки про фактичні розміри дійсної вже на той час колекції та прагненні власника до її постійного поповнення. Найімовірніше, Ф.Терещенко вирішив зробити цю домашню ґалерію доступною для відвідування, підтвердженням цього може слугувати обладнання окремого входу з двору.

      1885 року будівництво закінчили, і сім'я переїхала до свого особняка. В цьому будинку Ф.Терещенко проживав зі своєю другою дружиною Надією Володимирівною (у дівоцтві Хлоповою). Тут у них народилися діти: 25 березня 1887 року – Надія, 11 листопада 1888 года - Федір, 3 серпня 1890 року – Наталя.Н.В. Терещенко встречает вдовствующую императрицу Марию Федоровну у своего дома, где был размещен лазарет. Июль 1915 г.

Після смерти Федора Терещенка1894 року особняк і все майно, що в ньому було, згідно з заповітом, переходили у власність сина господаря при пожиттєвому володінні вдовою Надією Володимирівною. Виховуючи дітей, вдова розширює київські володіння, придбавши 1903 року сусідню садибу, продовжує заходитися коло доброчинности. В роки першої світової війни в будинку організували лазарет – збереглося фото із зображенням Н.В.Терещенко, яка зустрічає 1915 року імператрицю Марію Федорівну.

 1899 року до 80-річчя Миколи вулицю Олексіївську перейменували в Терещенківську.

      Родина Терещенків покинула Київ 1918 року. Особняк після від'їзду власниці в роки революції і громадянської війни використовували ріжні організації й установи. Тут розміщалися Міністерство іноземних справ Центральної Ради, уряду Скоропадського й Директорії, штаби Червоної Армії, Деникинської армії, штаб Драгомирова, польської кулеметної роти, Ревтрибунал 14-го корпусу Червоної Армії…

      1919 року Комісаріат народної просвіти Робочо-селянського уряду видав охоронний лист «на приміщення, що його займає картинна ґалерія на вул. Терещенківській», і підтвердив, що «всі художні та історичні цінності містяться» під орудою Наркомпроса, «реквізиції і осягненню іншими відомствами не підлягає».

      Вулицю Терещенківську з 1919 року перейменовували не раз: спочатку - Герцена, потім Чудновського, а з 1955 року – Репина. 1992 року їй повернули назву Терещенківської.

       Те, що будівлю протягом 80 років використовували як музей, сприяло не тільки її збереженню, а й зосередженню в ній великих художніх цінностей. У сучасному вигляді будівля має значні втрати на чоловій фасаді (не збереглися кариатиди, балкони, парапет), у внутрішній оздобі. Але при капітальному ремонті й реставрації все це може бути відбудовано.

      Біля будинку 1983 року встановили пам'ятник І.Ю.Репину роботи московського скульптора О.Комова. Цей твір - подарунок Росії місту Києву на його 1500-річчя.

      2001 року на чолі музею розмістили меморіяльну дошку на пам'ять про О.Я.Шульгина (1889-1960) - першого міністра іноземних справ України.

 

Анонс
Виставки
© Київський музей російського мистецтва. Всі права ЗАХИЩЕНІ